ФАКУЛЬТЕТ ІНОЗЕМНИХ МОВ
Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини
НАШІ СТУДЕНТИ ЗА КОРДОНОМ ТЕЖ ТРИМАЮТЬ ФРОНТ
Мабуть, більшість людей, як і я, сподівались, що це лише залякування з боку російської федерації, спроба ще раз повернути пострадянські країни до табору рабів під назвою СРСР. Але жахлива реальність нагло повертала до дійсності…Сирени, постійна біганина у підвали, сховища моєї сім’ї, уманців, комендантська година. Кров стигла від читання новин з активних бойових дій, які точилися на вулицях міст та селищ моєї країни…
Не хочу і не буду рефлексувати стосовно моїх емоцій, хвилювань. Головне – прийшло розуміння і потреба робити корисне для українців, які вимушені були залишити свої домівки (у більшості з них вже і не було цих домівок). І така можливість з’явилась. Моя рідна сестричка стала частинкою на той момент невеличкої (школа нараховувала близько 40 діток) освітянської спільноти Ukrainian refugee education center at International American School. І коли школа «виросла» (зараз близько 120 дітей віком від 6 до 17 років), в адміністрації виникла необхідність створення наближеного до національної освітньої системи України закладу, який міг б надавати освітні послуги для дітей, що вимушені були залишити рідні школи і навчатись очно, перебуваючи у Будапешті.
Тож, з жовтня 2022 року я вчитель англійської мови у 1, 5, 6, 7, 8 та 9 класах. Скажу чесно, дуже непросто було переводити теоретичні знання, здобуті в університеті, у практичний формат: начебто знаєш матеріал, а донести його цікаво, а головне якісно вийшло не за один день. Надає силу розуміння значимості та важливості моєї роботи у навчанні дітей під час війни. Впевнена в тому, що навчання і виховання дітей необхідно забезпечити, щоб надати їм потрібні знання, навички та ресурси, які вони застосовуватимуть у дорослому житті. Крім того, навчання в умовах війни допомагає зберегти культурну та інтелектуальну спадщину нашої держави України.
Поважаю, люблю, обожнюю моїх вихованців, бо українські діти розумні, креативні, веселі, добрі. Тримаймо освітній фронт! За нами перемога!
Я, Коломієць Ніка, студентка 4 курсу Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини. З 1 вересня 2021 року розпочала навчання в Будапештському університеті імені Лоранда Етвеша (Угорщина) відповідно до програми подвійного диплому. Все було ново, цікаво, здавалось, багато можливостей відкриваються для мене щодо пошуку себе, майбутньої професії. Але все змінилося 24 лютого 2022 року. Коли подзвонила моя мама і сказала, що в центрі мого рідного міста вбито людину, і як в страшному сні, я почула слова: «Це війна…».
Мабуть, більшість людей, як і я, сподівались, що це лише залякування з боку російської федерації, спроба ще раз повернути пострадянські країни до табору рабів під назвою СРСР. Але жахлива реальність нагло повертала до дійсності…Сирени, постійна біганина у підвали, сховища моєї сім’ї, уманців, комендантська година. Кров стигла від читання новин з активних бойових дій, які точилися на вулицях міст та селищ моєї країни…
Не хочу і не буду рефлексувати стосовно моїх емоцій, хвилювань. Головне – прийшло розуміння і потреба робити корисне для українців, які вимушені були залишити свої домівки (у більшості з них вже і не було цих домівок). І така можливість з’явилась. Моя рідна сестричка стала частинкою на той момент невеличкої (школа нараховувала близько 40 діток) освітянської спільноти Ukrainian refugee education center at International American School. І коли школа «виросла» (зараз близько 120 дітей віком від 6 до 17 років), в адміністрації виникла необхідність створення наближеного до національної освітньої системи України закладу, який міг б надавати освітні послуги для дітей, що вимушені були залишити рідні школи і навчатись очно, перебуваючи у Будапешті.
Тож, з жовтня 2022 року я вчитель англійської мови у 1, 5, 6, 7, 8 та 9 класах. Скажу чесно, дуже непросто було переводити теоретичні знання, здобуті в університеті, у практичний формат: начебто знаєш матеріал, а донести його цікаво, а головне якісно вийшло не за один день. Надає силу розуміння значимості та важливості моєї роботи у навчанні дітей під час війни. Впевнена в тому, що навчання і виховання дітей необхідно забезпечити, щоб надати їм потрібні знання, навички та ресурси, які вони застосовуватимуть у дорослому житті. Крім того, навчання в умовах війни допомагає зберегти культурну та інтелектуальну спадщину нашої держави України.
Поважаю, люблю, обожнюю моїх вихованців, бо українські діти розумні, креативні, веселі, добрі. Тримаймо освітній фронт! За нами перемога!