ФАКУЛЬТЕТ ІНОЗЕМНИХ МОВ

1975 рік ознаменувався для мене початком трудової діяльності в Уманському державному педагогічному інституті імені П. Г. Тичини. Сюди я прийшла після завершення навчання на факультеті романо-германської філології Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка. Мене прийняли на роботу викладачем німецької мови на пів-ставки на кафедру іноземних мов. На той час її очолювала Віра Луківна Гаращенко-Єлісєєва, яка тільки захистила кандидатську дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук. Такий захист був на той час унікальним явищем, бо на кафедрі не було жодного кандидата наук, а свою дисертацію Віра Луківна захистила в Москві за керівництва знаного у всьому Радянському Союзі вченого, професора Олександра Олександровича Миролюбова, провідного спеціаліста в галузі методики навчання іноземних мов. Це був справжній науковий подвиг, про що я, молодий викладач-початківець, навіть мріяти не могла.
Кафедра була тоді досить малочисельною, але усі викладачі були кваліфікованими спеціалістами з великим досвідом роботи. Іван Павлович Безлюдний, Олена Михайлівна Чайківська, Тамара Павлівна Краснобока, Надія Михайлівна Бріт, Майя Георгіївна Семенова – цих викладачів добре знали і поважали в інституті їх колеги та студенти. Дещо пізніше колектив поповнився молодими колегами, в його ряди влилися після закінчення вузів та кількох років трудової діяльності за фахом Олександр Іванович Безлюдний, Ольга Валентинівна Побережник, Геннадій Леонідович Прокоф’єв, Євгенія Леонідівна Кремінська та ін.
На той час кафедра знаходилася в будівлі напроти МБК, де розміщена міська бібліотека, на другому поверсі. У її розпорядженні знаходилося дві аудиторії та лінгафонний кабінет. Інші приміщення належали факультету початкової освіти. Становище з навчальними аудиторіями було вкрай скрутним, їх бракувало, часом не було куди посадити студентів, які приходили на заняття. Такого роду проблеми виникали постійно, аж до розширення навчальних територій, коли були споруджені ще два корпуси нашого навчального закладу. Навчальний процес в інституті був доволі напруженим, навчання відбувалося в дві зміни, з 8 до 19 години, субота була робочим днем, а консультпункти заочного відділення траплялися і в неділю.
Активною була громадська діяльність викладачів, передусім молодих, до яких належала певний час і я. Нас залучали до всякого роду інститутських та загальноміських заходів: брали участь у змаганнях санітарних дружин та спортивних кросах, проводили агітаційну роботу на виборчих дільницях, чергували по місту в складі ДНД (добровільної народної дружини), співали у хорі та багато іншого.
Я викладала німецьку мову на природничому факультеті і була там куратором академгруп студентів. Як куратор, неодноразово бувала зі студентами на осінніх сільськогосподарських роботах, що тривали місяцями, а потім приходилося надолужувати пропущені заняття. Про це нинішні молоді викладачі, можливо, навіть і не чули. Непросто було ще й тому, що у мене з часом з’явилася сім’я, двоє дітей, що складно було поєднувати з навчальним та іншим навантаженням.
У моїй трудовій книжці всі записи зроблені в нашому інституті, а пізніше університеті. Їх немало, адже кафедра перейменовувалася, за час моєї роботи це траплялося неодноразово. Змінювалося місце розміщення підрозділу, його кадровий склад, зростав науковий потенціал. На кафедрі був взятий курс на науку, викладачі затверджували теми дисертацій, вступали до аспірантури, проходили наукові стажування: усе це приходилося робити в столиці, в наукових та освітніх закладах Києва. Першими ластівками стали захисти дисертацій Надією Михайлівною Бріт, Олександром Івановичем Безлюдним. Пізніше захистив дисертацію Геннадій Леонідович Прокоф’єв.
Мої етапи наукового росту трапилися значно пізніше, хоча деякі кроки в цьому напрямку час від часу відбувалися: складала екзамени кандидатського мінімуму з філософії та іноземної мови (англійської), правда, також в Києві. У нашому інституті на той час – це були 80-ті роки минулого століття – нічого подібного не відбувалося.
У Києві, у Київському державному педагогічному інституті іноземних мов (нині це Київський Національний лінгвістичний університет), я декілька разів проходила фахове підвищення кваліфікації, що тривало тоді 4 місяці з відривом від роботи. Факультет підвищення кваліфікації був окремою структурою КДПІІМ, одним із найпотужніших у колишньому Радянському Союзі: ми слухали лекції провідних професорів з Москви та Ленінграду, заняття з усіх аспектів мови проводили найдосвідченіші викладачі та носії мови, навчання завершувалося захистом випускної роботи. Якраз перебуваючи в черговий раз на курсах, я зустріла свого колишнього викладача з університету імені Т. Г. Шевченка доктора філологічних наук, професора Ірину Яківну Харитонову, яка запропонувала мені тему кандидатської дисертації і зрештою своє наукове керівництво.
Ця подія трапилася весною 1991 року і стала без перебільшення переломною у моєму становленні як науковця. У наступні кілька років я склала кандидатський іспит зі спеціальності «германські мови», підготовка до якого тривала цілий рік, пройшла річне стажування при кафедрі німецької філології Київського Лінгвістичного (тоді уже) університету і в квітні 1996 року захистила кандидатську дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.02.04. – германські мови. Після захисту дисертації обіймала посаду старшого викладача, потім доцента кафедри іноземних мов; вчене звання доцента було присвоєно мені пізніше в 2004 році. Одним із щаблів мого кар’єрного росту була посада в. о. декана філологічного факультету в складний період його започаткування з 1996 по 2000 рік.

А на нашу загальноуніверситетську кафедру іноземних мов, яку очолювала на той час кандидат педагогічних наук, доцент Надія Михайлівна Бріт, очікували кардинальні зміни. На часі було створення спеціальності «англійська мова і література» як другої після української мови в складі філологічного факультету. Власне у 1997 році уже відбувся перший випуск дипломованих фахівців з цієї спеціальності. В 2005 році був створений факультет іноземної філології як окремий структурний підрозділ Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини, деканом якого стала кандидат педагогічних наук, доцент, Заслужений працівника освіти України Надія Михайлівна Бріт. Розпочався непростий період творення інязу, його кафедр, кадрового та матеріального забезпечення, лабораторій, вибудови концепції міжнародної діяльності та її втілення в життя.
Кафедр тоді стало три: кафедра англійської мови, германської філології та практики іноземних мов. Я була призначена на посаду в. о. завідувача кафедри германської філології, як структурного підрозділу новоствореного факультету, яку обіймала до 2008 року. До першого складу кафедри того періоду увійшли Ірина Олександрівна Білецька, Алла Федорівна Паладьєва, Ольга Валентинівна Побережник, Інна Станіславівна Лаухіна, Галина Петрівна Іванчук, Світлана Адамівна Гончаренко. На кафедрі було лише 2 кандидати наук: я і Білецька Ірина Олексадрівна. З часом ситуація із науковістю підрозділу поліпшилася, члени кафедри вступали до аспірантури, захищали кандидатські дисертації, до викладання та керівництва підрозділом залучалися доктори наук, професори з інших вищих навчальних закладів (А.М. Приходько, О. А. Ріпецька, Т. Р. Кияк та ін.). Члени кафедри забезпечували викладання дисциплін теоретичного циклу, іноземних мов на факультетах університету, латинської мови для гуманітарних спеціальностей, започатковувалося викладання спочатку німецької мови як спеціалізації на факультеті іноземної філології, а потім і французької.
Нині кафедра теорії та практики іноземних мов має очільником свого професора, доктора педагогічних наук Ірину Олександрівну Білецьку, є випусковою кафедрою факультету іноземних мов з четвертим рівнем акредитації. Значно розширився спектр навчальних дисциплін, викладання яких забезпечує кафедра, покращився кадровий склад підрозділу.
Щодо мене особисто, то за весь період роботи протягом більше аніж 40 років мені приходилося викладати цілий ряд навчальних дисциплін від німецької мови на факультетах університету на стаціонарі та заочному відділенні, латинську мову для філологів та студентів гуманітарних спеціальностей до викладання німецької мови та практичного курсу німецької мови як спеціалізації на факультеті іноземних мов, а також, порівняльної типології англійської та української мов, керувати написанням курсових, дипломних, магістерських робіт студентів та їх виробничою практикою в школі.
Якраз працюючи зараз зі студентами їх викладачем чи науковим керівником на факультеті іноземних мов, я почуваюся по-справжньому реалізованою. До цього я прийшла, пройшовши тернистий шлях професійного та наукового зростання, випробування посадами, прийшла до усвідомлення себе на своєму місці.
Коли звертаєш погляд в минуле, приходить усвідомлення того, наскільки разюче змінився наш навчальний заклад. Тоді в 70-ті, 80-ті роки, коли над інститутом постійно нависала загроза закриття, в самих сміливих планах не уявлялося таке блискуче майбутнє нашого тодішнього інституту, нині педагогічного університету, який посідає сьогодні найвищі місця в рейтингах українських вишів.
Не перестаю повторювати у цьому зв’язку пророчі слова визначного українського поета Павла Тичини, чиє ім’я носить наш університет: «Ти чуєш, як життя зове? Епоха лиш того пригорне, хто сам з епохою живе.» Якраз іти в ногу з часом є запорукою успіху сучасного університету, яким є Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини.