ФАКУЛЬТЕТ ІНОЗЕМНИХ МОВ

Небесна Сотня відлетіла, і вже позаду всі страшні ці дні.
Та так душа мене ще не боліла, як за людьми, що в сотню увійшли.
Здавалося, що їм ще жити й жити, що все іще попереду у них.
Та нам прийшлось всю Сотню хоронити – хоробрих воїнів, відважних, молодих.

На факультеті відбувся віче-реквієм приурочений вшануванню подвигу учасників Революції гідності та увічнення пам’яті Героїв Небесної Сотні. Захід мав характер літературного вечора, де студенти вшанували пам’ять за Героями Небесної Сотні прозовими творами та віршами на тему патріотизму. Захід було організовано за ініціативи заступника декана з гуманітарно-соціалізаційної роботи Алли Степанівни Гембарук, керівника студії дозвілля Ірини Візняк та студекана факультету Олени Гуменюк.

Для українця тема патріотизму є не просто актуальною, це явище – пеніцилін, який допомагає применшити біль відкритої рани, боротися із напастю, яка в черговий раз заражає рідну землю. Україна – це дівчина, ладна, роботяща, з піснею на вустах, яка зараз одягнена замість вишитої сорочки у таке дрантя, що дивитись моторошно. Зате стоїть мужньо і гордо. І обов’язково вистоїть. Вистоїть і процвітатиме допоки б’ються гарячі серця істинних патріотів. Любов до країни не зводиться до чистого говору, знання історії, випрасуваної вишиванки, кудись приліпленої жовто-синьої стрічки, кольорового фото у соціальній мережі чи красивого орнаменту на своєму автомобілі. Патріотизм – це вроджений інстинкт. Його можна прирівняти до інстинкту самозахисту. До бажання захистити родинне вогнище, майбутнє своїх дітей, спокій рідного дому. Як писав лорд Джордж Байрон: «Той, хто не любить своєї країни, нічого любити не може». А любов не можна нав’язати чи виховати. Вона сама приходить у серце.

Дивись, як гине наша Україна,
Дивись, як плачуть її діти всі!
Тобі байдуже?! – Знай: ти не людина!
В душі у тебе бруд і камінці!
Продав ти матір нашу – Україну,
Віддав задарма весь її народ!
Скажи, хіба ти схожий на людину?
Який із тебе, в біса, патріот!?

Віче-реквієм – це скорбота по Небесній Сотні, відчайдухах, які зуміли перевернути свідомість більшості українців, які дали поштовх до розуміння, що саме нація повинна писати свою нову кращу історію. Бо краще пізно, аніж ніколи. Ту добу не можна просто вирізати із хроніки останніх років, вона – стає чіткою та зрозумілою, шаленою та приголомшливою лише у контексті. Ця трагедія уже встигла знайти своє відлуння на сторінках підручників з історії, але ті не передадуть справжньої людської скорботи, яка повинна бути закарбованою у наших серцях і берегти світлу пам`ять полеглих. Пам`ять про найкращих з людей.

Герої справді не помирають, але пам`ять про них має властивість розчинятися з плином часу, зі зміною поколінь, чи ще прикріше, навіть не затримуватись у серцях і головах сучасників. Помиляються ті, хто вважає, що лише тільки гарні слова і поіменна згадка загиблих – це максимум. Наша шана криється у продовженні боротьби за ідею бути вільними. «Колись настане день, закінчиться війна…», співає Славко Вакарчук. Та всі ті, кого забрали небеса уже не повернуться. Героїчна самопожертва звичайних людей повинна спонукати до безмежної гордості і жаги виправдати цю невинну кров.

Необхідно розуміти, що останній подих Небесної Сотні був задля кожного з нас і з надією на нас. Ми самі собі країна, і у щоденних турботах, незалежно від геолокації, все ж абсолютно кожен має можливість віддавати частинку себе рідній землі у вигляді хороших вчинків та помислів. Ми не знаємо, що чекає на нас у майбутньому, та тільки за нами право його створювати уже сьогодні. У це вірив кожен, хто цього майбутнього уже не зможе побачити, але чия смерть дала йому початки.

А сотню вже зустріли небеса..
Летіли легко, хоч Майдан ридав..
І з кров’ю перемішана сльоза…
А батько сина ще не відпускав..
Й заплакав Бог,побачивши загін —
Спереду — сотник, молодий, вродливий,
А далі хлопець в касці голубій ,
І вчитель літній – сивий-сивий…
І рани їхні вже не їм болять…
Жовто-блакитний стяг покрив їм тіло…
Як крила ангела,злітаючи назад,
Небесна сотня в вирій полетіла

“Герої не вмирають! Слава Україні! Слава Нації! Україна – понад усе!”

Захід підготували – студдекан факультету Гуменюк Олена, студенти факультету – Кокиза Леся, Шелестюк Анжела, Шкуренко Анастасія, Медвідь Наталія. Фото – Вадима Баланюка.